Епілепсія - це розлад мозку, що характерізується стійкою схильністю до виникнення епілептичних нападів, а також нейробіологічними, когнітивними, пстхологічними і соціальними наслідками цього стану. Напад це тимчасова поява ознак та/або симптомів через надмірну або синхронну активність нейронів головного мозку.Для постанови діагноза епілепсія необхідно визначити будь-який з таких станів:

• НЕ меньше 2-х неспроваконових (або рефлекторних) нападів, які відбуваються з інтервалом більше ніж 24 години;

• Один неспроваконовий (або рефлекторний) напад і імовірність наступних відповідно до загального розвитку рецидиву (принаймі 60%) після двох неспроваконових приступів протягом подальших 10 років.

Епілептичний синдром це якщо напади виникають при отруєні хімічними речовинами,(в тому числі наркотиками), в гострому періоді церебральної паталогії (інфекцій, судинних, ЧМТ), в діагнозі це відображається у вигляді опису нападів. Крім того це може бути особливий епілептичний стан, який може включати в себе декілька типів нападів. Наприклад синдром Отахара, Веста, Тассінарі.

За етіологією всі епілепсії і епілептичні синдроми поділяються на: симптоматичні, криптогенні, ідіопатичні. Симптоматичні епілепсії розглядають як наслідок або прояв захворювань ЦНС і є найбільш частими формами епілепсії у дорослих. Криптогенні епілепсії - це симптоматичні епілепсії, причина котрих не визначена. Ідіопатичні епілепсії - мають чітко сформульовані етіологічні, клінічні і прогностичні параметри з відомою генетичною зумовленістю. Це відомі форми: доброякісна роландична епілепсія, доброякісна потилочно-дольова епілепсія з різним початком, первинна епілепсія читання.

Класіфікація епілептичних нападів ILAE,2017р. В залежності від початку нападів - 1 вогнищевий початок з усвідомленням і без усвідомлення де моторгий початок(автоматизми, атонічні,клонічні, епілептичні спазми, гіперкінетичні, міоклонічні, тонічні) і не моторний початок(вегетативні, припинення діяльності, когнітивні, емоційні, сенсорні); 2 генералізований початок- моторні(тогіко-клонічні, клонічні, тонічні, мілклонічні, міоклого-тоніко-клонічні, міоклоно-атонічні, атонічні, епілептичні спазми( і не моторні (абсанси типові, атипові, міоклонічні і міоклонії повік); 3 невіломий початок - моторні)тоніко-клонічні, інші моторні) і немоторні (абсанси).

Діагностичний алгоритм: а)феноменологія рападу;б) визначення типу нападу; в)локалізацію епілептогенного вогнища; г)етіологія;д)діференційна діагностика;є)вирішення питання про лікування.У формульованні д-зу повинні бути висвітлені:1захворювання;2етіологія;3локалізація епілептогенного вогнища;4тип нападу;5частота;6коморбідна паталогія.

Можна виділитидеяки причини симптоматичних епілепсій. 1 Судинні (інсульт,АВМ,с-м Стредж-Вебера, тромбоз синусу,ДЕП, аневризма); 2 Інфекції (абсцес мозку, менінгіти і енцефаліти, токсоплазмоз, цистицеркоз, с-м Расмуссена); 3 Пухлини(менінгіоми, гліоми, гамартоми, метастази пухлин); 4 Травми (пре- і перинатальні ушкодження, черепно-мозкові травми); 5 Вроджені паталогії (гетеротопії, коркові дисплазії). Симптоматичні фокальніепілепсії - це гетерогенна група захворювань із встановленою етіологією, при яких початкові клінічні і електрофізіологічні прояви свідчать про фокальний характер пароксизмів.

Принципи лікування: перевага монотерапії, ранній початок, комплексність, безперевність, тривалість,насткпність. Переваги монотерапії: простий план прийому препарату, відсутність значних взаємодій, меньше побічних явищ, нижчий кошт лікування, меньший тератогенний потенціал. Мета лікування: повний контроль нападів, уникнення негативного впливу на (когнітивні функції, емоційний стан, фізичний стан, загальне самопочуття і якість життя). Вибір ПЕП залежить від : типу нападів і форми епілепсії,переносимості, ефективності, характеристик хворого(вік, стать, планування сім"ї-вибір контраціепції). Вибір ПЕП при вперше діагностованій епілепсії: нешкідливих ПЕП не має, вибір залежить від типу нападу і форми епілепсії, монотерапія, пролонговані форми.

УПЕЛ створені протоколи по діагностиці та лікуванню епілепсій та епілептичних синдромів. Епілептологічне відділення КНП КОР "ОПНМО" в Глевасі має давні традиції, започатковні ще в 70 роках академіком А.П.Рамодановим. На початку відділення працювало як нейрохірургічне з курацією д.м.н.Рябоконя, а в подальшому д.м.н.О.О.Лапоноговим.  з 2019р після скорочення нкйрохірургічних ліжок по Київської області-працює як епілептологічне відділення. Завідуючий відділення Я.Я.Недопако з великим стажом роботи по нейрохірургії. Додатково пройшов специалізацію по психіатрії. В своєй роботі використовує сучасні діагностичні обстеження ( МРТ, СКТ, ПЕТ, церебральну ангіографію, дкплексне сканування судин шиї та транскраніально голови, ЕЕГ, в окремих випадках ЕЕГ-моніторинг по годині, день, ніч або добу, генетичні дослідження на епілепсію, провідні лабораторії м. Київа, нейроімунологічні обстеження,дослідження венозної крові, ліквора на віруси та аутоімунні захворюваня включая лабораторії м. Київа та Німеччини). В лікуванні комбінований підхід, враховуючи коморбідну паталогію. Поки що госпіталізуємо пацієнтів з 14 років. В подальшому плануємо задіяти у відділенні дитячого невролога, що дасть можливість надавати допомогі дітям раннього віку. В окремих випадках консультуємось з провідними епілептологами України, клінікою функціональної нейрохірургії Київського інститута, нейрохірургічним центром м. Ужгорода.

Завідуючий епілептологічним відділенням КНП КОР «ОПНМО»                      Я.Я.Недопако

Тел. 050-443-58-15.

Ця розповідь буде не від лиця якоїсь окремої людини. Ця розповідь від узагальненого образа людей,жінок та чоловіків,різного віку і різного соціального статусу,які стикнулися з хворобою (так, саме з хворобою).під назвою депресія. Це не зниженй фон настрою,що властивій кожній людині в залежності від тих чи інших обставин. Це хвороба,яку потрібно і можна лікувати. І лікування-це не про сором,що я слабка і не справляюся. Це про дбайливе ставлення до себе. Про якість свого життя. Про спасіння.

Отже...

Я себе недобре почувала. Так і не скажеш у двох словах про що мені погано. Я себе недобре почуваю, не радію, не живу, не хочу, не можу.. І сильне почуття провини за те, що так. Коли зустрічалась з кимось на вулиці, здавалось, що на мене дивляться якось із жалістю. І ці погляди нестерпні. Я вирішую не ходити на вулицю. Тоді я не знала, що то внутрішній погляд на себе з середини, погляд психологічно виснаженої людини. Я не приймала себе у цьому стані. Було якесь змішане почуття ненависті, злості та жалю до себе самої. А потім і воно зникло. Десь пропала пам'ять, концентрація уваги взагалі зникла. І відчуття, що в мене частково їде дах. Цей стан неможна назвати важким. Це мука.. Це щось за межами життя і думки, що це щось має закінчитись, бо вже немає сил терпіти.. коли до мене звертались мої рідні я щось відповідала, навіть інколи усміхалась ,але відчуття, що це роблю не я, що це моя тінь спілкується з людьми. А я падаю у глибину якоїсь чорної прірви, десь вже на середині, або й ближче до її дна,  що ось-ось і вже  кінець. Хапаюсь обідраними нігтями за стінки і не можу схопитися. І мені дуже, мені дуже страшно. Я не їла, майже не пила, не вставала з ліжка( тільки за фізіологічних потреб),мені було байдуже навіть на моїх дітей…і соромно.. Тоді я не знала, що моєї провини в цьому немає. Тоді я не знала, що зі мною відбувається. Тоді я просто хотіла ,щоб все скінчилося.. щоб я, якщо це  ще я, скінчилася..

Так, плюс-мінус, відчуває себе людина у депресії. Дуже хочеться, щоб ми були чутливіші один до одного. Адже за дивною посмішкою людини, за мовчанням, за емоційним холодом може стояти невимовний і незрозумілий для інших душевний біль. В силу різних причин. Але точно не за бажанням чи волею цієї людини.  Якщо ви помічаєте, що щось змінилось у поведінці вашої близької людини,  що змінюється сама людина-допоможіть. Будьте підтримкою і опорою, а не караючим перстом з криками ,,зберись, ганчірка!’ Не збереться.. бо цей стан за межами волі людини, за межами впливу самої сильної особистості, це хвороба. Ви ж не будете кричати розтрощеній кінцівці ‘зростайся негайно, ледацюга!!‘ Ви, як мінімум, оберете гіпсування і звернетесь до фахівця. У випадку розтрощеної кінцівки до травматолога. У випадку депресії-до фахівця з психічного здоров’я. Це не соромно-обирати життя. Рятуватися не соромно. Рятуватися-це гідно. І варто.

Психолог 6 відділення Тетяна Груць