Поради лікарів
Роль медичної сестри при лікуванні пацієнтів з психічними розладами

Одним із постулатів медицини є раннє виявлення, якісне лікування та пізня інвалідизація.

Велику роль в лікуванні пацієнтів  в стаціонарних умовах відіграє медична сестра, особливо в психіатрії.

В сучасному суспільстві ще існують негативне ставлення до психічно хворих і своєрідний страх перед психіатрією. Посаду медичної сестри психіатричного профілю традиційно вважають менш престижною, порівняно з іншими галузями медицини. Більшість країн світу відчувають гостру нестачу сестринського персоналу в психіатричної службі. Згідно з положеннями виробничої і медичної психології, медична сестра може якісно обслужити не більш восьми пацієнтів, а реальне навантаження на неї в психіатричних стаціонарах є значно більшим.  Перш ніж обговорювати специфічність ролі психіатричної медичної сестри, треба чітко визначити завдання, які вона виконує. Формально їх можна розділити на три групи: 1-діагностико - терапевтичні; 2 —організаційні; 3- психотерапевтичні.

Діагностико - терапевтичні завдання охоплюють всі ті дії медсестри, які є розширенням і продовженням призначень лікаря. Крім різноманітних процедур, характер яких залежить від спеціальності, сюди входять такі обов’язки, як постійне спостереження за пацієнтом, турбота про його особисту гігієну й основні фізіологічні функції, і, насамперед, про його самопочуття, повідомлення лікареві про всі прояви, що турбують пацієнта.

Організаційні завдання полягають в тому, щоб чітко організувати лікувальний процес пацієнта, який повинен почувати себе в безпеці й мати почуття належної опіки. Медична сестра повинна піклуватися про те, щоб пацієнт не чекав занадто довго лікарської допомоги, мав чисте ліжко, свіжу білизну, щоб санітарне устаткування було в поряду, щоб пацієнт одержував правильне й регулярне харчування; вона повинна піклуватися про збереження ритму дня пацієнта, стежити за часом відвідувань лікаря, процедур, візитів рідних і знайомих.

Психотерапевтична роль медичної сестри часто виконується нею без усвідомлення цією функції, що, можливо, навіть позитивно впливає на результат цієї своєрідної психотерапії.  Спонтанною доброзичливістю, посмішкою, рішучістю, коли вона необхідна, медична сестра неодноразово розряджає занепокоєння й внутрішнє напруження пацієнта, покращує його настрій, надає віру в результат лікування.

Описані три напрямки активності медсестри не  передають її сутності. У кожній хворобі можна спостерігати явище регресії. Пацієнт почуває себе трошки дитиною, слабким, безпомічним , шукає опіки. Нерідко пацієнті називають лікаря «батьком», що є, мабуть, найкращої для нього похвалою. У той же час медсестра є наче матір’ю. Вона безпосередньо опікує пацієнта, утішає його, намагається полегшити його страждання, виконати його побажання. І ця материнська турбота і є сутністю професії медичної сестри в психіатрії й саме завдяки її ця професія – скоріше покликання . ніж професія.

Роль психіатричної сестри в принципі не відрізняється від ролі будь-якої іншої медсестри, тільки особливі завдання в ній сильніше акцентовані. До них відноситься, насамперед, своєрідне материнство й психотерапевтичний підхід, а на далекому плані  - організаційні дії. У той же час самі процедури в роботі психіатричної медсестри , у порівнянні з іншими спеціальностями, відіграють другорядну роль.

Психіатрична медсестра зіштовхується із пацієнтом протягом значно більшого часу, чим лікар. Вона бачить його в різних повсякденних ситуаціях, у яких пацієнт не приймає участі, або його участь мінімальна.  Вона бачить його вночі, удень, під час прийняття їжі, миття, проведення вільного часу у відділенні. Всі ці спостереження можуть значно розширити образ пацієнта, що сформувався у психіатра в ході дослідження.  Тому під час обговорення пацієнтів медсестра завжди повинна бути присутня і не соромитися висловлювати свою думку.

У психіатричної діагностиці спостереження медсестри напевно мають більшу цінність,  чим в інших розділах медицини, тому що часто різні дрібні події, деталі, що стосуються поведінки  пацієнта відносно інших пацієнтів або персоналу, його емоційні реакції і т.д. можуть значно модифікувати поставлений психіатром діагноз.

Психіатрична діагностика має динамічний характер, а це значить, що образ пацієнта постійно змінюється і ніколи наше пізнання не буває остаточним. Пацієнт увесь час наче показує нове обличчя. Трапляється , що лікар, контакти якого із пацієнтом більше рідкі, ніж контакти сестри,  і який більше її завантажений баластом психіатричних класифікацій, зациклений на одному способі  бачення свого пацієнта. Погляд медсестри звичайно більше динамічний, хоча б уже тому, що вона бачить пацієнта в різних ситуаціях і, завдяки цьому, нерідко може «освіжити» психіатричну оцінку.

Психіатричні пацієнти, подібно дітям, дуже вразливі у відношенні справжньої почуттєвої установки до них. Вони негайно сприймають фальш і маску. У психіатрії доброзичливість у відношенні до пацієнтів повинна бути автентичною, а не штучною. Маскування й фальш пацієнтами, особливо психотиками, моментально розпізнаються  й ведуть до того, що пацієнти замикаються в собі й втрачають довіру до лікаря або медичної сестри. Психіатричні пацієнти, особливо невротики, часто нервують оточення своїми претензіями, почуттям образи, подавленою агресією, істеричною театральністю.  І тому робота в області психіатрії буває нерідко більше стомлюючою, ніж в інших галузях медицини. Однак, коли ми краще пізнаємо й розуміємо пацієнтів, роздратування, як  правило,  відступає. Перебування із психіатричними пацієнтами вчить більше глибокому погляду на життя й на природу людини; пізнаючи інших, краще пізнаєш себе. Тому що переживання пацієнтів, хоча б навіть самі разючі, у дійсності є тільки перебільшеними переживаннями кожної людини.

При знаходженні  пацієнтів на стаціонарному лікуванні медична сестра відповідає за режим дня своїх пацієнтів. Мова йде про те, щоб пацієнти не нудьгували, щоб у відділенні не панував хаос. Режим дня – це спланованість активності пацієнта у відділенні, не тільки його відпочинку, прийому їжі, процедур. Але також відвідувань лікаря, годин психотерапії, індивідуальної й групової, трудотерапії, розваг і т.д.

В КНП КОР «ОПНМО»  значна увага приділяється реабілітації, оскільки медикаментозне лікування направлене на усунення  психотичних симптомів, а реабілітація – на особистість пацієнта.

Реабілітація – це відновлення втрачених норм самообслуговування, особистої гігієни, мотивація на відновлення вже наявних життєвих навичок, формування усвідомлення того, що з хворобою можна жити, вчитися, працювати, створювати сім`ю.

В нашому Об`єднанні є для цього всі наявні можливості. В 2010 році був створений реабілітаційний центр, в якому щоденно проводяться  групові заняття згідно графіку.

Медичні сестри разом з лікуючим лікарем складають індивідуальну реабілітаційну програму  для кожного пацієнта й контролюють її виконання. У відділеннях за  кожною медсестрою закріплений якійсь гурток. Медична сестра повинна концентрувати свою увагу на тих пацієнтах, які малоактивні, несміливі й відстороняються від життя групи. Якщо більше займатися з ними, вони втягуються в спільні інтереси і загальні заняття.

Однією з головних проблем психіатричного пацієнта є його почуттєва ізоляція від оточення. Вона приймає різні форми, але завжди викликає у пацієнта підвищену потребу почуттів, теплої атмосфери, майже материнської опіки. Особливо гостро ця проблема виступає при шизофренії, і, на думку багатьох авторів, тепле почуттєве відношення є найважливішим терапевтичним фактором при цій хворобі. Особою, що,  головним чином, задовольняє емоційно-почуттєвий голод пацієнта, є медична сестра. Можливо, це випливає з деяких рис особистості, що привертають до професії медсестри, що є більше покликанням, ніж професією. Медичні сестри   повинні опанувати дуже важким мистецтвом імпровізованої психотерапії, тобто вмінням вирішувати конфлікти, знижувати напругу пацієнта, переборювати його опір, викликати посмішку на його обличчі, мистецтвом, про яке мало пишеться в підручниках психотерапії і яке напевно нерідко буває потужніше, ніж те, що офіційно називається психотерапією. У тих відділеннях, в яких медичні сестри перебувають постійно, а лікарі міняються, вони є центральними фігурами, що створюють клімат у відділенні.

Психотерапія психіатричної медичної сестри звичайно буває уривчастою й імпровізованою.  Вона  намагається підняти настрій пацієнта, зменшити його роздратування, втягти його в життя відділення, зменшити його опір у відношенні до лікування. Іноді досить посмішки, жарту, дрібного жесту, а іноді необхідно докладно поговорити з пацієнтом. Кожний пацієнт вимагає іншого підходу, і необхідно миттєво орієнтуватися, хоча б загалом, у тому, яка ця людина, які її вузлові проблеми. Звичайно це робиться інтуїтивно, але за цією інтуїцією криється великий психіатричний досвід.

Професія психіатричної медичної сестри – це важка професія; вона вимагає великого терпіння, самовладання й постійної роботи над собою. Необхідно вміти розрядити свої негативні почуттєві установки не тільки у відношенні до пацієнтів, але і до персоналу. Немає необхідності, мабуть . пояснювати, як негативні почуття до пацієнтів, впливають на їх здоров’я, як фізичне, так і психічне. Відомо також, що напруга між персоналом негативно впливає на атмосферу у відділенні, а тим самим, терапевтичне співтовариство перетворюється в антитерапевтичне.  Зрозуміло, психіатричні медсестри теж люди, а не ангели, і теж мають свої турботи, прикрості й конфлікти. Але контакт з психіатричними пацієнтами вчить їх життєвої мудрості, що у числі іншого ґрунтується на вмінні розряджати негативні почуттєві установки.

Підводячи підсумок, можна сказати, що роль  медичних сестер при лікуванні осіб з психічними розладами під час знаходження їх на стаціонарному лікуванні  дуже велика. Завдяки їх праці підвищується рівень осмислення пацієнтами своїх потреб та переживань, а це, в свою чергу, веде до покращенню психічного стану.



Зав. ЦМПР                                                                                      Іващенко В.К.

К.м.н., лікар- психіатр                                                                     Іващенко Н.Є.

Зав. від. первинного  психотичного епізоду                                     Тімен М.Є.

 

 
Як розпізнати професійне вигорання та попередити його?

Для багатьох з нас понеділок – складний день, і ми з нетерпінням чекаємо на вихідні. Але це – ще не ознака професійного вигорання.

 

Тоді як до основних симптомів вигорання на роботі належать:

- Втрата ентузіазму.

- Збільшення кількості помилок та падіння якості роботи.

- Страх перед нововведеннями.

- Песимістичні настрої щодо власної діяльності та роботи компанії в цілому.

- Втрата відчуття сенсу роботи, яку ви виконуєте.

- Зменшення соціальних контактів на роботі.

- Дратівливість.

- Хронічна втома.

 

У сукупності такі емоційні стани майже неминуче призводять до звільнення. Та чи є спосіб запобігти вигоранню на роботі?


✅ Знайдіть спосіб емоційної розрядки від складних переживань на роботі. Наприклад, за допомогою техніки виписування негативу на папері або «змивання» поганих емоцій з рук під струменем води.

✅ Активний спосіб життя та спорт – є профілактикою роздратованості та хронічної втоми.

✅ Підвищуйте власну планку. Відчуття прогресу в кар'єрі важливе для того, щоб уникнути вигорання.

✅ Проведіть за можливості чітку межу між робочим часом та особистим життям. Інакше це призводить до відчуття, що робота поглинає увесь ваш час.

✅ Відзначайте кожне своє досягнення за методом «маленьких кроків». Це додасть впевненості та забезпечить відчуття постійного прогресу.

 

Психолог 10-го відділення Мінько Т. А.

 
Як побороти стрес на роботі

Дозуйте робоче навантаження

Уточніть, який мінімальний обсяг роботи необхідно виконати, і дозвольте собі не виконувати більше. Розподіліть завдання за пріоритетністю. Обов’язково робіть перерви в роботі. Відмовляйте тим, хто додатково навантажує вас не вашими обов’язками.


Делегуйте і розподіляйте обов’язки та завдання

Навчіться передавати частину функцій підлеглим, а не замикайте всі робочі процеси на собі. Концентруйтеся на власних робочих функціях і не беріть на себе чужі.


Відпочивайте, робіть перерви

Щоб подолати стрес на роботі, потрібно час від часу виходити за межі стресових умов. Для цього і передбачений відпочинок.

- вийдіть на свіже повітря

- зателефонуйте друзям чи родичам

- зробіть вправу для очей, помалюйте чи подрімайте 15 хвилин, якщо маєте можливість


Рухайтесь

Прогулянка, офісна зарядка, кількахвилинний танок – чудові способи зняти напругу і відновити ресурси. Не засиджуйтеся на місці, за можливості завжди рухайтесь.


Оптимізуйте раціон харчування

- обмежте споживання цукру і рафінованих вуглеводів

- обмежте споживання кофеїну, алкоголю, трансжирів

- збільште споживання омега-3 жирних кислот

- уникайте вживання нікотину

- пийте зелений чай чи воду

 

 

Психолог 10-го відділення Мінько Т. А.


 

 
Як керувати негативними емоціями: поради та практики

Значна частина життєвих проблем має безпосередній зв’язок із невмінням контролювати свої негативні емоції. Відчуття негативних емоцій, як от гніву, тривоги, суму, протягом тривалого часу може реально погіршити наше  здоров’я та якість життя.


Однак негативні емоції — це не зло. Це всього лише психофізіологічна реакція організму, який таким способом сигналізує нам про проблему.

Коли ми переживаємо раптову втрату, шок, невдачу, ніколи не потрібно придушувати свій емоційний стан. Чим сильнішими будуть емоції, які ми відчуваємо, тим більше уваги ми будемо звертати на те, що їх викликає.


Саморегуляція психоемоційного стану

Уміння регулювати свої емоції — це важлива навичка. Процес її набуття умовно можна розділити на такі етапи:

- помітити, що відчуваєш якусь емоцію;

- визначити та назвати емоцію;

- спробувати прийняти її та не намагатись одразу її позбутися;

- якнайкраще вивчити її;

- спробувати відділитися від емоції;

- опанувати навички керування емоцією.


*Що робити при появі негативної емоції*

1️ Сконцентруйтеся на диханні — під час роздратування дихайте повільно та глибоко. Це допоможе досягти спокійного та гармонійного стану.

2️ Збільшіть фізичне навантаження — чим інтенсивнішим воно буде, тим швидше відбудеться перехід від негативних думок до концентрації на тому, що відбувається.

3️ Зосередьтеся на реалізації побутових та робочих завдань — повсякденні справи допоможуть відволіктися від проблем і переосмислити те, що відбулося.

4️ Гумор — найкращі ліки. Спробуйте перевести все в жарт. Це допоможе заспокоїтися та розрядити обстановку.


Дотримуючись таких нескладних рекомендацій, ви навчитеся керувати власними емоціями. Це значно спростить вам життя і головне — наповнить його спокоєм і позитивом.


Психолог 10-го відділення Мінько Т. А.

 
Епілепсія - це розлад мозку

Епілепсія - це розлад мозку, що характерізується стійкою схильністю до виникнення епілептичних нападів, а також нейробіологічними, когнітивними, пстхологічними і соціальними наслідками цього стану. Напад це тимчасова поява ознак та/або симптомів через надмірну або синхронну активність нейронів головного мозку.Для постанови діагноза епілепсія необхідно визначити будь-який з таких станів:

НЕ меньше 2-х неспроваконових (або рефлекторних) нападів, які відбуваються з інтервалом більше ніж 24 години;

Один неспроваконовий (або рефлекторний) напад і імовірність наступних відповідно до загального розвитку рецидиву (принаймі 60%) після двох неспроваконових приступів протягом подальших 10 років.

Епілептичний синдром це якщо напади виникають при отруєні хімічними речовинами,(в тому числі наркотиками), в гострому періоді церебральної паталогії (інфекцій, судинних, ЧМТ), в діагнозі це відображається у вигляді опису нападів. Крім того це може бути особливий епілептичний стан, який може включати в себе декілька типів нападів. Наприклад синдром Отахара, Веста, Тассінарі.

За етіологією всі епілепсії і епілептичні синдроми поділяються на: симптоматичні, криптогенні, ідіопатичні. Симптоматичні епілепсії розглядають як наслідок або прояв захворювань ЦНС і є найбільш частими формами епілепсії у дорослих. Криптогенні епілепсії - це симптоматичні епілепсії, причина котрих не визначена. Ідіопатичні епілепсії - мають чітко сформульовані етіологічні, клінічні і прогностичні параметри з відомою генетичною зумовленістю. Це відомі форми: доброякісна роландична епілепсія, доброякісна потилочно-дольова епілепсія з різним початком, первинна епілепсія читання.

Класіфікація епілептичних нападів ILAE,2017р. В залежності від початку нападів - 1 вогнищевий початок з усвідомленням і без усвідомлення де моторгий початок(автоматизми, атонічні,клонічні, епілептичні спазми, гіперкінетичні, міоклонічні, тонічні) і не моторний початок(вегетативні, припинення діяльності, когнітивні, емоційні, сенсорні); 2 генералізований початок- моторні(тогіко-клонічні, клонічні, тонічні, мілклонічні, міоклого-тоніко-клонічні, міоклоно-атонічні, атонічні, епілептичні спазми( і не моторні (абсанси типові, атипові, міоклонічні і міоклонії повік); 3 невіломий початок - моторні)тоніко-клонічні, інші моторні) і немоторні (абсанси).

Діагностичний алгоритм: а)феноменологія рападу;б) визначення типу нападу; в)локалізацію епілептогенного вогнища; г)етіологія;д)діференційна діагностика;є)вирішення питання про лікування.У формульованні д-зу повинні бути висвітлені:1захворювання;2етіологія;3локалізація епілептогенного вогнища;4тип нападу;5частота;6коморбідна паталогія.

Можна виділитидеяки причини симптоматичних епілепсій. 1 Судинні (інсульт,АВМ,с-м Стредж-Вебера, тромбоз синусу,ДЕП, аневризма); 2 Інфекції (абсцес мозку, менінгіти і енцефаліти, токсоплазмоз, цистицеркоз, с-м Расмуссена); 3 Пухлини(менінгіоми, гліоми, гамартоми, метастази пухлин); 4 Травми (пре- і перинатальні ушкодження, черепно-мозкові травми); 5 Вроджені паталогії (гетеротопії, коркові дисплазії). Симптоматичні фокальніепілепсії - це гетерогенна група захворювань із встановленою етіологією, при яких початкові клінічні і електрофізіологічні прояви свідчать про фокальний характер пароксизмів.

Принципи лікування: перевага монотерапії, ранній початок, комплексність, безперевність, тривалість,насткпність. Переваги монотерапії: простий план прийому препарату, відсутність значних взаємодій, меньше побічних явищ, нижчий кошт лікування, меньший тератогенний потенціал. Мета лікування: повний контроль нападів, уникнення негативного впливу на (когнітивні функції, емоційний стан, фізичний стан, загальне самопочуття і якість життя). Вибір ПЕП залежить від : типу нападів і форми епілепсії,переносимості, ефективності, характеристик хворого(вік, стать, планування сім"ї-вибір контраціепції). Вибір ПЕП при вперше діагностованій епілепсії: нешкідливих ПЕП не має, вибір залежить від типу нападу і форми епілепсії, монотерапія, пролонговані форми.

УПЕЛ створені протоколи по діагностиці та лікуванню епілепсій та епілептичних синдромів. Епілептологічне відділення КНП КОР "ОПНМО" в Глевасі має давні традиції, започатковні ще в 70 роках академіком А.П.Рамодановим. На початку відділення працювало як нейрохірургічне з курацією д.м.н.Рябоконя, а в подальшому д.м.н.О.О.Лапоноговим.  з 2019р після скорочення нкйрохірургічних ліжок по Київської області-працює як епілептологічне відділення. Завідуючий відділення Я.Я.Недопако з великим стажом роботи по нейрохірургії. Додатково пройшов специалізацію по психіатрії. В своєй роботі використовує сучасні діагностичні обстеження ( МРТ, СКТ, ПЕТ, церебральну ангіографію, дкплексне сканування судин шиї та транскраніально голови, ЕЕГ, в окремих випадках ЕЕГ-моніторинг по годині, день, ніч або добу, генетичні дослідження на епілепсію, провідні лабораторії м. Київа, нейроімунологічні обстеження,дослідження венозної крові, ліквора на віруси та аутоімунні захворюваня включая лабораторії м. Київа та Німеччини). В лікуванні комбінований підхід, враховуючи коморбідну паталогію. Поки що госпіталізуємо пацієнтів з 14 років. В подальшому плануємо задіяти у відділенні дитячого невролога, що дасть можливість надавати допомогі дітям раннього віку. В окремих випадках консультуємось з провідними епілептологами України, клінікою функціональної нейрохірургії Київського інститута, нейрохірургічним центром м. Ужгорода.

 

Завідуючий епілептологічним відділенням КНП КОР «ОПНМО»                      Я.Я.Недопако

Тел. 050-443-58-15.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 Наступна > Кінець >>

Сторінка 2 з 4