|
Арт-терапія - метод розвитку та удосконалення особистості у процесі розкриття і реалізації творчого потенціалу, який є у кожної людині.
Методи арт-терапії можуть бути використані як складова частина психотерапії, так і в якості інструмента для саморозвитку і самоудосконалення особистості. Арт-терапія включає в себе будь-який процес творчості, починаючи з живопису, декоративного, танцювального, театрального , літературного мистецтва, а також іншого виду діяльності, який пов'язаний з актом творчості.
Можна виділити наступні напрямки практичного застосування арт-терапії в психіатрії.
1. Застосування арт-терапії на початкових етапах лікування, тобто в гострому та підгострому психотичному стані або в стані декомпенсації.
2. Застосування арт-терапії на наступних етапах лікування і реабілітації, тобто в постпсихотичному стані, стані ремісії або компенсації.
Застосовувана на початкових стадіях лікування арт-терапія має на меті стабілізацію стану пацієнта і його адаптацію до умов психіатричного закладу. Заняття образотворчої діяльністю на цьому етапі дозволяють пацієнтові висловити свої переживання, допомагають їх структуруванню та усвідомленню, а також сприяють встановленню контакту пацієнта з навколишніми.
Арт-терапевтична робота з психіатричними пацієнтами в гострій фазі хвороби організовується по різному, і може проводитися як у формі індивідуальних, так і групових занять. І в тому, і в іншому випадку переважає недирективний підхід, що допускає відсутність жорстких просторово-часових рамок сесій. Фахівець, що проводить ці заняття, повинен володіти достатньою кваліфікацією, що дозволяє гнучко і своєчасно реагувати на зміни в стані пацієнтів, враховувати складність у встановленні контакту з ними, розуміти їх нездатність слідувати жорстким правилам роботи.
Арт-терапія на наступних етапах лікування і реабілітації має в якості основних завдань подальшу стабілізацію психічного стану пацієнтів, попередження нових загострень, подолання негативних наслідків хвороби, пов'язаних, зокрема, з «синдромом госпіталізму», втратою працездатності, обмеженням соціальних контактів і т.п. Важливе значення має відновлення цінних практичних навичок та інтересів пацієнтів, підвищення їх самооцінки та самостійності, а також подолання соціальної стигматизації.
Основними завданнями арт-терапії є:
1.Усунення або ослаблення наявних у пацієнтів симптомів, пов'язаних як з самим психічним захворюванням, так і з їхньою реакцією на нього, оптимізація їхнього психічного стану і соціального функціонування. Використання арт-терапії дає позитивний ефект при наявності у пацієнтів розладів невротичного рівня, зокрема, у формі депресивних реакцій, що супроводжуються відчуттям тривоги, зневіри, нудьги і апатії.
2. Досягнення більш високого рівня психосоціальної адаптації пацієнтів. Під цим мається на увазі, по-перше, досягнення пацієнтами кращого розуміння особливостей свого стану, причин і механізмів розвитку хвороби. По-друге, мається на увазі формування у пацієнтів навичок активної саморегуляції, розвиток у пацієнтів можливості висловлювати свої почуття і думки як у вербальній, так і в невербальній формі, зміцнення у пацієнтів почуття «Я», вдосконалення у них здатності до прийняття самостійних рішень, формування у них стійкої системи соціально-значущих зв'язків, інтересів і захоплень.
Вирішення цих завдань є важливою передумовою підвищення якості життя пацієнтів і допомагає попередженню нових загострень. У зв'язку з цим психопрофілактична спрямованість арт-терапії очевидна. Проблеми психосоціальної адаптації пацієнтів тісно пов'язані з реабілітаційним етапом роботи
Основні підходи арт – терапії:
1.Створення атмосфери прийняття та доброзичливості, акцент на позитив.
2.Можливість отримати «зворотній зв'язок», висловитися і бути вислуханим.
3. Творчість процесу, конструктивний та креативний підхід.
4.Самостійний пошук висновків і рішень.
5. Акцент на творчості, а не наявності художніх навичок..
На заняттях використовуються різні теми та вправи, що припускають як самостійну образотворчу роботу, так і спільну з іншими учасниками.
Малюнок і його опис відображають, як правило, характерні риси в поведінці пацієнтів, відображають їх внутрішній світ і тим самим дають додаткову інформацію для діагностування.
Переваги метода арт-терапії.
- Допомагає відобразити невербальним способом те, що сховано і от себе також.
- Ілюструє емоційний стан учасника в даний час.
- Дозволяє прибрати перешкоди і відверто висловлювати свої думки і емоції.
- Дозволяє в «безпековому режимі» розглядати болючі теми.
Надає можливість пізнати себе, побачити свої істинні якості.
Розвиває самоповагу, здатність прийняття себе та інших.
Цілі арт-терапії
1. Усвідомленість своїх почуттів, визволення від комплексів.
2. Пошук рішення проблем, можливість побачити у чітких матеріальних образах те, що було не усвідомлено і не помічено раніше.
3.Розвязання конфліктів і оволодіння навичками будування взаємовідносин з навколишніми.
4.Самоудосконалення і самовпевненість.
5. Кінцева мета курсу арт-терапії - якісне перетворення особистості.
Групи людей, яким може бути корисна арт-терапія:
- особи з алкогольною, наркотичною та іншими формами залежностями;
- співзалежні (родичі і близькі залежних);
- особи з психічним розладами;
- особи, з депресіями (зараз або в минулому);
- майбутні батьки;
- особи, які працюють за програмою особистісного зростання;
- особи, які хочуть розвивати креативне мислення.
Арт-терапія – це могутній інструмент в руках фахівця, якій допомагає людині побачити себе зі сторони і усвідомити себе як особистість. Крім того, реалізація творчого потенціалу дозволяє звільнитися від стереотипів, розвинути образне і асоціативне мислення.
Зав. ЦМПР Іващенко В.К.
К.м.н., лікар-психіатр Іващенко Н.Є.
Зав. відділенням первинногопсихотичного епізоду Тімен М.Є.
|
|
Використання арт-терапії у роботі з особами, які перенесли психічну травму здійснювалось ще в роки Другої світової війни і в повоєний період з військовослужбовцями, які проходили відновлювальне лікування і реабілітацію в Америці і Великобританії. Вже тоді було помічено, що заняття учасниками бойових дій образотворчим мистецтвом сприятливо діє на їх фізичний і емоційний стан.
Лікувально–реабілітаційний потенціал арт-терапії при переживанні травматичного стресу і його наслідків значною мірою пов'язаний з можливістю невербальної експресії, багатої на комунікативні та захісні механізми. Образотворче мистецтво саме по собі є потужним терапевтичним фактором. Воно допускає різні засоби поводження з художніми матеріалами. Деякі з них дозволяють досягати седативних ефектів і зменшувати емоційну напругу. Інші – відреагувати травматичний досвід і досягнути на ним контролю.
Перенос травматичного досвіду на образотворчі матеріали і образи робить арт-терапевтичний процес психологічно безпечним для пацієнта і терапевта і надає додаткові можливості для рефлексії та когнітивного пропрацювання переживань з опорою на метафори і засоби комунікативної комунікації.
Основними механізмами, які забезпечують зняття напруги, відображення і пропрацювання травматичного досвіду, а також перебудову системи прийняття реальності в процесі заняття образотворчою діяльністю є децентрування, екстерналізація і символізація.
Децентрування припускає переключення уваги, відхід від травматичних переживань і спогадів. Шляхом децентрування можна вийти за межі звичних схем мислення і поведінки, пов’язаних з прийняттям «тупіковості» ситуації.
Екстерналізація (проекція) полягає в «переносі» фізичних відчуттів, переживань і уявлень на зовнішні об’єкти і процеси. Дякуючи механізму екстерналізації травматичний досвід може бути «відділений» від особистості. Особи, які перенесли психічну травму, можуть підтримувати оптимальну для себе дистанцію у відносинах зі фахівцем
Художні матеріали є своєрідними провідниками в терапевтичній взаємодії. Це допомагає особам з ПТСР в процесі арт-терапії відчути свої особистісні межі і реалізувати захисні реакції. Важливо відмітити велике значення фізичного контакту учасників арт-терапії з різними матеріалами, що дозволяє не тільки актуалізувати і відреагувати травматичний досвід, але і оживити сферу фізичних відчуттів, які були заблоковані в результаті травми.
Символізація відноситься до пізнавальної активності, яка відбувається на основі оперування образами. В процесі арт-терапії досвід психічної травми може відображатися за допомогою символічних форм і лише після того може бути описаний вербально. Паралельно з цим відбувається довільне реконструктування біографічної пам’яті, коли забуті обставини і пов’язані з ними афекти знаходять своє місце в цілісний картині реальності. Здійснюється поступовий перехід зі сфери несвідомого в свідоме. Відображення відчуттів за допомогою символічних образів з використанням образотворчої діяльності призводить до катарсису і часто супроводжується досягненням кращого розуміння глибинного значення переживань, зростом само розуміння і само прийняття.
Зрештою образотворча діяльність сприяє інтеграції травматичних переживань, що забезпечує формування візуального і вербального повідомлення, зв’язування автобіографічного матеріалу у цілісну картину. Відбувається поступове співвідношення травматичного досвіду з конкретними обставинами життя, системою відносин і особистісних розумінь людини.
При наданні арт-терапевтичної допомоги особам, які пережили травматичний стрес і пост стресові розлади, може бути використана як індивідуальна, так і групова арт-терапія.
Така допомога може бути надана на різних етапах переживання травматичного стресу і його наслідків:
1. На етапі розвитку початкових афективних і соматовегетативних реакцій.
2. На етапі формування дисфункціональних варіантів адаптації стійких психопатологічних змін
3. На етапі зникнення зовнішнього стресору, але при збережених порушень особистісного функціонування і симптомів пост стресу.
При роботі з особами з ПТСР використовують різні арт-терапевтичні методи.
Метод серійних малюнків и розповідей
Людині пропонується створити серію малюнків на задані теми. Дотримання певної послідовності в розробці тем формує динаміку емоційного стану. Від обговорення нейтральних тем, які створюють довірливі відносини, фахівець і клієнт переходять до занурення в кризисні переживання з їх відреагуванням і наступним створюванням позитивного настрою і життєвої перспективи. ( «Моя сім я», «Мій автопортрет» «Мої страхи», «Моє майбутнє» і т.п. ) Вони дозволяють познайомитися з клієнтом, дослідити його образ «я», уявлення про його самопочуття, виявлення негативних переживань, механізмів його психологічного захисту.
Арт-терапевтична програма з керування травматичним стресом була розроблена на основі когнітивно- поведінкового підходу і включає в себе 3 блока.
Перший блок припускає освоєння учасниками базових навиків саморегулювання, заснований на використанні дихання, релаксації і візуалізації в комплексі з образотворчої діяльністю.
Другий блок орієнтований на роботу з різними почуттями, включаючи почуття тривоги і страху, роздратування і гніву, вини і стида.
Третій блок дозволяє поміняти відношення учасників до психотравмуючих обставин, їх уяву до себе і навколишньому світу. Важливе місце в межах цієї програми відводиться рефлексії і озвучуванню учасниками занять своїх реакцій, пов’язаних з виконанням вправ і прийняттям створеної продукції. Це допомагає людині розвинути навички самоаналізу, краще розуміти особистісні позиції і при наявності достатньої мотивації змінити їх.
Інтермодальна терапія мистецтвом
Полімодальна терапія мистецтвом пов’язана з використанням не одного, а декількох експресивних засобів творчого самовираження, тобто не тільки образотворчу діяльність, але і музики, танцю, рольові гри та ін. Це дозволяє мобілізувати творчий потенціал людини або групи, дати додаткові можливості для відображення почуттів та їх проробки, активізувати невербальну комунікацію між учасниками групи, досягнути більш узгодженої взаємодії між емоційними, когнітивними, поведінковими і фізичними аспектами особистісного функціонування.
Ландшафтна арт-терапія
Використання ландшафтної терапії при травматичному стресі має декілька переваг. По перше, має важливе значення позитивний, цілющий вплив природнього ландшафту, різноманітність сенсорних стимулів, здатних оживити заблоковані внаслідок травми фізичну і емоційну сфери. По – друге, вихід в навколишнє середовище сприяє отриманню нових вражень і подоланню стану ізоляції. По - трете, має значення сигнальна, символічна функція, яка властива природі і (як травматичного, так і ресурсного) здійснюється контроль над переживаннями, усвідомлення минулого і відновлення біографічної пам`яті та її наслідками можна використовувати всі види терапії мистецтвом.
Важливо дотримуватися при цьому: психологічної безпеки учасників процесу, приватності і конфіденційності, відмови від оцінювання процесу і результатів творчої діяльності, свободи у виборі образотворчих матеріалів і тем для сюжетів.
Зав.ЦМПР Іващенко В.К.
К.м.н., лікар-психіатр Іващенко Н.Є.
Зав. відділеннм первинного психотичного епізоду Тімен М.Є.
|
|
|
Одним із постулатів медицини є раннє виявлення, якісне лікування та пізня інвалідизація.
Велику роль в лікуванні пацієнтів в стаціонарних умовах відіграє медична сестра, особливо в психіатрії.
В сучасному суспільстві ще існують негативне ставлення до психічно хворих і своєрідний страх перед психіатрією. Посаду медичної сестри психіатричного профілю традиційно вважають менш престижною, порівняно з іншими галузями медицини. Більшість країн світу відчувають гостру нестачу сестринського персоналу в психіатричної службі. Згідно з положеннями виробничої і медичної психології, медична сестра може якісно обслужити не більш восьми пацієнтів, а реальне навантаження на неї в психіатричних стаціонарах є значно більшим. Перш ніж обговорювати специфічність ролі психіатричної медичної сестри, треба чітко визначити завдання, які вона виконує. Формально їх можна розділити на три групи: 1-діагностико - терапевтичні; 2 —організаційні; 3- психотерапевтичні.
Діагностико - терапевтичні завдання охоплюють всі ті дії медсестри, які є розширенням і продовженням призначень лікаря. Крім різноманітних процедур, характер яких залежить від спеціальності, сюди входять такі обов’язки, як постійне спостереження за пацієнтом, турбота про його особисту гігієну й основні фізіологічні функції, і, насамперед, про його самопочуття, повідомлення лікареві про всі прояви, що турбують пацієнта.
Організаційні завдання полягають в тому, щоб чітко організувати лікувальний процес пацієнта, який повинен почувати себе в безпеці й мати почуття належної опіки. Медична сестра повинна піклуватися про те, щоб пацієнт не чекав занадто довго лікарської допомоги, мав чисте ліжко, свіжу білизну, щоб санітарне устаткування було в поряду, щоб пацієнт одержував правильне й регулярне харчування; вона повинна піклуватися про збереження ритму дня пацієнта, стежити за часом відвідувань лікаря, процедур, візитів рідних і знайомих.
Психотерапевтична роль медичної сестри часто виконується нею без усвідомлення цією функції, що, можливо, навіть позитивно впливає на результат цієї своєрідної психотерапії. Спонтанною доброзичливістю, посмішкою, рішучістю, коли вона необхідна, медична сестра неодноразово розряджає занепокоєння й внутрішнє напруження пацієнта, покращує його настрій, надає віру в результат лікування.
Описані три напрямки активності медсестри не передають її сутності. У кожній хворобі можна спостерігати явище регресії. Пацієнт почуває себе трошки дитиною, слабким, безпомічним , шукає опіки. Нерідко пацієнті називають лікаря «батьком», що є, мабуть, найкращої для нього похвалою. У той же час медсестра є наче матір’ю. Вона безпосередньо опікує пацієнта, утішає його, намагається полегшити його страждання, виконати його побажання. І ця материнська турбота і є сутністю професії медичної сестри в психіатрії й саме завдяки її ця професія – скоріше покликання . ніж професія.
Роль психіатричної сестри в принципі не відрізняється від ролі будь-якої іншої медсестри, тільки особливі завдання в ній сильніше акцентовані. До них відноситься, насамперед, своєрідне материнство й психотерапевтичний підхід, а на далекому плані - організаційні дії. У той же час самі процедури в роботі психіатричної медсестри , у порівнянні з іншими спеціальностями, відіграють другорядну роль.
Психіатрична медсестра зіштовхується із пацієнтом протягом значно більшого часу, чим лікар. Вона бачить його в різних повсякденних ситуаціях, у яких пацієнт не приймає участі, або його участь мінімальна. Вона бачить його вночі, удень, під час прийняття їжі, миття, проведення вільного часу у відділенні. Всі ці спостереження можуть значно розширити образ пацієнта, що сформувався у психіатра в ході дослідження. Тому під час обговорення пацієнтів медсестра завжди повинна бути присутня і не соромитися висловлювати свою думку.
У психіатричної діагностиці спостереження медсестри напевно мають більшу цінність, чим в інших розділах медицини, тому що часто різні дрібні події, деталі, що стосуються поведінки пацієнта відносно інших пацієнтів або персоналу, його емоційні реакції і т.д. можуть значно модифікувати поставлений психіатром діагноз.
Психіатрична діагностика має динамічний характер, а це значить, що образ пацієнта постійно змінюється і ніколи наше пізнання не буває остаточним. Пацієнт увесь час наче показує нове обличчя. Трапляється , що лікар, контакти якого із пацієнтом більше рідкі, ніж контакти сестри, і який більше її завантажений баластом психіатричних класифікацій, зациклений на одному способі бачення свого пацієнта. Погляд медсестри звичайно більше динамічний, хоча б уже тому, що вона бачить пацієнта в різних ситуаціях і, завдяки цьому, нерідко може «освіжити» психіатричну оцінку.
Психіатричні пацієнти, подібно дітям, дуже вразливі у відношенні справжньої почуттєвої установки до них. Вони негайно сприймають фальш і маску. У психіатрії доброзичливість у відношенні до пацієнтів повинна бути автентичною, а не штучною. Маскування й фальш пацієнтами, особливо психотиками, моментально розпізнаються й ведуть до того, що пацієнти замикаються в собі й втрачають довіру до лікаря або медичної сестри. Психіатричні пацієнти, особливо невротики, часто нервують оточення своїми претензіями, почуттям образи, подавленою агресією, істеричною театральністю. І тому робота в області психіатрії буває нерідко більше стомлюючою, ніж в інших галузях медицини. Однак, коли ми краще пізнаємо й розуміємо пацієнтів, роздратування, як правило, відступає. Перебування із психіатричними пацієнтами вчить більше глибокому погляду на життя й на природу людини; пізнаючи інших, краще пізнаєш себе. Тому що переживання пацієнтів, хоча б навіть самі разючі, у дійсності є тільки перебільшеними переживаннями кожної людини.
При знаходженні пацієнтів на стаціонарному лікуванні медична сестра відповідає за режим дня своїх пацієнтів. Мова йде про те, щоб пацієнти не нудьгували, щоб у відділенні не панував хаос. Режим дня – це спланованість активності пацієнта у відділенні, не тільки його відпочинку, прийому їжі, процедур. Але також відвідувань лікаря, годин психотерапії, індивідуальної й групової, трудотерапії, розваг і т.д.
В КНП КОР «ОПНМО» значна увага приділяється реабілітації, оскільки медикаментозне лікування направлене на усунення психотичних симптомів, а реабілітація – на особистість пацієнта.
Реабілітація – це відновлення втрачених норм самообслуговування, особистої гігієни, мотивація на відновлення вже наявних життєвих навичок, формування усвідомлення того, що з хворобою можна жити, вчитися, працювати, створювати сім`ю.
В нашому Об`єднанні є для цього всі наявні можливості. В 2010 році був створений реабілітаційний центр, в якому щоденно проводяться групові заняття згідно графіку.
Медичні сестри разом з лікуючим лікарем складають індивідуальну реабілітаційну програму для кожного пацієнта й контролюють її виконання. У відділеннях за кожною медсестрою закріплений якійсь гурток. Медична сестра повинна концентрувати свою увагу на тих пацієнтах, які малоактивні, несміливі й відстороняються від життя групи. Якщо більше займатися з ними, вони втягуються в спільні інтереси і загальні заняття.
Однією з головних проблем психіатричного пацієнта є його почуттєва ізоляція від оточення. Вона приймає різні форми, але завжди викликає у пацієнта підвищену потребу почуттів, теплої атмосфери, майже материнської опіки. Особливо гостро ця проблема виступає при шизофренії, і, на думку багатьох авторів, тепле почуттєве відношення є найважливішим терапевтичним фактором при цій хворобі. Особою, що, головним чином, задовольняє емоційно-почуттєвий голод пацієнта, є медична сестра. Можливо, це випливає з деяких рис особистості, що привертають до професії медсестри, що є більше покликанням, ніж професією. Медичні сестри повинні опанувати дуже важким мистецтвом імпровізованої психотерапії, тобто вмінням вирішувати конфлікти, знижувати напругу пацієнта, переборювати його опір, викликати посмішку на його обличчі, мистецтвом, про яке мало пишеться в підручниках психотерапії і яке напевно нерідко буває потужніше, ніж те, що офіційно називається психотерапією. У тих відділеннях, в яких медичні сестри перебувають постійно, а лікарі міняються, вони є центральними фігурами, що створюють клімат у відділенні.
Психотерапія психіатричної медичної сестри звичайно буває уривчастою й імпровізованою. Вона намагається підняти настрій пацієнта, зменшити його роздратування, втягти його в життя відділення, зменшити його опір у відношенні до лікування. Іноді досить посмішки, жарту, дрібного жесту, а іноді необхідно докладно поговорити з пацієнтом. Кожний пацієнт вимагає іншого підходу, і необхідно миттєво орієнтуватися, хоча б загалом, у тому, яка ця людина, які її вузлові проблеми. Звичайно це робиться інтуїтивно, але за цією інтуїцією криється великий психіатричний досвід.
Професія психіатричної медичної сестри – це важка професія; вона вимагає великого терпіння, самовладання й постійної роботи над собою. Необхідно вміти розрядити свої негативні почуттєві установки не тільки у відношенні до пацієнтів, але і до персоналу. Немає необхідності, мабуть . пояснювати, як негативні почуття до пацієнтів, впливають на їх здоров’я, як фізичне, так і психічне. Відомо також, що напруга між персоналом негативно впливає на атмосферу у відділенні, а тим самим, терапевтичне співтовариство перетворюється в антитерапевтичне. Зрозуміло, психіатричні медсестри теж люди, а не ангели, і теж мають свої турботи, прикрості й конфлікти. Але контакт з психіатричними пацієнтами вчить їх життєвої мудрості, що у числі іншого ґрунтується на вмінні розряджати негативні почуттєві установки.
Підводячи підсумок, можна сказати, що роль медичних сестер при лікуванні осіб з психічними розладами під час знаходження їх на стаціонарному лікуванні дуже велика. Завдяки їх праці підвищується рівень осмислення пацієнтами своїх потреб та переживань, а це, в свою чергу, веде до покращенню психічного стану.
Зав. ЦМПР Іващенко В.К.
К.м.н., лікар- психіатр Іващенко Н.Є.
Зав. від. первинного психотичного епізоду Тімен М.Є.
|
|
Для багатьох з нас понеділок – складний день, і ми з нетерпінням чекаємо на вихідні. Але це – ще не ознака професійного вигорання.
Тоді як до основних симптомів вигорання на роботі належать:
- Втрата ентузіазму.
- Збільшення кількості помилок та падіння якості роботи.
- Страх перед нововведеннями.
- Песимістичні настрої щодо власної діяльності та роботи компанії в цілому.
- Втрата відчуття сенсу роботи, яку ви виконуєте.
- Зменшення соціальних контактів на роботі.
- Дратівливість.
- Хронічна втома.
У сукупності такі емоційні стани майже неминуче призводять до звільнення. Та чи є спосіб запобігти вигоранню на роботі?
✅ Знайдіть спосіб емоційної розрядки від складних переживань на роботі. Наприклад, за допомогою техніки виписування негативу на папері або «змивання» поганих емоцій з рук під струменем води.
✅ Активний спосіб життя та спорт – є профілактикою роздратованості та хронічної втоми.
✅ Підвищуйте власну планку. Відчуття прогресу в кар'єрі важливе для того, щоб уникнути вигорання.
✅ Проведіть за можливості чітку межу між робочим часом та особистим життям. Інакше це призводить до відчуття, що робота поглинає увесь ваш час.
✅ Відзначайте кожне своє досягнення за методом «маленьких кроків». Це додасть впевненості та забезпечить відчуття постійного прогресу.
Психолог 10-го відділення Мінько Т. А. |
|
Поради лікарів